Текст данной песни:
Дарина і Еней
У рушник загорнувшись, немов туніку,
зверху ніби мислитель, а нижче фавн,
декламатор Вергілія просить ріки
повернути русла і стекти од віку,
щоб видохся моря глухий оргáн.
Як найвище щастя гризу оплаток
цього дикого часу, де бозна-де,
обійнявши тебе, наче жид достаток,
сам не знаю хто, але твій початок,
розглядаю прийдешнє, котре гряде.
В цьому є класицизм накликати небо,
бути свідком розвалу держави, міст,
коли клямні епеї, роззувши кеди
і бійцівські ремені, беруть штахети
приладнати до зради конячий хвіст.
Вже не вірю богам, але вірю в Бога.
І мені до сандалій, як Гермесу страх,
що Афіна фригідна, в Ареса роги
сягнули потоків, де миє ноги
вічно юна Харита твоя сестра.
Як найвищу любов, як любив столицю,
презацного тіла обійнявши стан,
цілувати перса і твої сідниці
захопивши в долоні ввігнати крицю
затвердлу у тебе, немов таран,
аби море сказилось Та є курети,
най рятують від Хроносу двох царів,
як колись малого, бо нас не зжерти
Я волів би від тебе зазнати смерти,
ніж вклонитись Урану, чий атом гнів.
Твої руки розкриті нага і прóста
смієшся так дзвінко, що голос час
Але час окрутний біліють кості,
що війни імперії ними мостять,
як постіль, царице, твою для нас.
І це твій Карфаген за вікном світає,
колісниці трамваїв до шахтних стін
підвозять рабів життя минає
Втім, закохана жінка коли кохає,
міста набувають ціни руїн
або дієслів у піснях аеда.
Хоч аеди сліпці, коли гнів богів
сипле попелом голову густиною меду,
голос вічних буколік рятує Лету
від повсталих титанів чи пак чортів.
Як найперше яйце не пригріла квочка,
наша доля не прийшле, а те, що є.
Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку
Бо зла Юнона, суча дочка
Бо соловейко не дає
Бо майбутнє найшвидше зрізає відстань
у минуле, що зроджене із вагін.
Ти прогнулася, жоно, як сіамська киця
І гряде Колізею гігантська піцца,
Рим лапшею звисає з протрухлих стін.
2008, Донецьк
музика - Karl Jenkins Palladio I, Allegretto
